Війна забрала цю весну в усіх українців. Ми не відчували її, не насолоджувалися і не святкували народження нового життя, перших квітів і потепління. Це був загальний стрес, горе і багато роботи.
Лише коли настало літо, і я побачила, як розквітли мої улюблені півонії, я відчула, що знову ожила, і захотіла створювати мистецтво далі між відчуттям життя та смерті. Я насолоджувалася улюбленими квітами, а сама ідея квітки формально, як знак, нагадує мені вибухи, до яких я була дуже близька в кінці лютого. Від однієї точки до периферії, як розширення. Згодом я взнала, що є навіть українські гармати з назвою Піони. Ці вибухи досі відбуваються по всій Україні через те, що російські ракети бомблять наші цивільні об’єкти, ми досі воюємо та захищаємось від російських загарбників. А квіти продовжують цвісти, незважаючи ні на що.

En
The war took away this spring from all Ukrainians. We did not feel it, did not enjoy it, and did not celebrate the birth of a new life, the first flowers, and warming. It was general stress, grief, and a lot of work.
It wasn’t until summer came and I saw my beloved peonies in bloom that I felt better and wanted to create art further between the feeling of life and death. I enjoyed my favorite flowers, and the very idea of a flower formally, as a sign, reminds me of the explosions that I was very close to at the end of February. From one point to the periphery, as an extension. Later, I learned that there are even Ukrainian cannons called Peonies. These explosions are still happening all over Ukraine because russian missiles are bombing our civilian targets, we are still fighting and defending against russian invaders. And the flowers continue to bloom, despite everything.