Kill Bill


Реклама переслідує нас всюди, розповсюджуючи уривчасті, розрізнені, вирвані із контексту повідомлення. Щоб обмежити кількість спливаючої реклами товарів і послуг, що перетворилась на інформаційний терор, у цифровому світі ми можемо увімкнути “AdBlock”. А в реальному житті, перебуваючи в місті, ми не маємо можливості контролювати своє медіаспоживання. Бажання скоротити кількість зовнішньої реклами наразі здається утопічною мрією.

Проектом Kill Bill художниця звертає увагу глядача до проблеми переповнення нашого життя рекламою. Протягом півтора років подорожуючи вона документує пошарпані, зруйновані часом і природою рекламні щити 3х6 м, так звані «billboards». Природна смерть реклами на білборді є іронічною, адже її неможливо усунути і знищити навмисно. А самоіронічна назва проекту «Kill Bill» є омонімом на відому кінокартину «Вбити Білла». Проте, тут «bill» – це скорочення від «billboard», і дослівно назву проекту можна перекласти як «Вбити рекламний щит».

Відтворюючи зруйновані білборди на полотні фарбами мисткиня піднімає питання, які естетичні та ненав’язливі меседжі можуть передавати ці «острови тиші». Те, що виникає саме по собі можна вважати самодостатніми художніми творами. Проект апелює до вічної дискусії “абстрактного” і “предметного” в мистецтві. В роботах Альони неможливо знайти межу між цими поняттями. З однієї сторони, вони фігуративні, передають впізнаваний наратив, коли можна розгледіти уривки рекламних повідомлень. З іншої, вони цілком абстрактні, та є візуалізацією неконкретного, невизначеного, неточного. Сюжет картин знаходиться в пограничному стані, коли вмирають існуючі наративи і народжуються нові смисли. Відбувається перехід від реалістичного і конкретного до нового абстрактного і невизначеного.