Україна це Я
Painting, 2022
“Україна – це я” – серія з 15 автопортретів у кольорах національного прапора України, створена під час тимчасового прихистку в Ірландії восени 2022 року. Вона відображає змінні психологічні стани, сформовані початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Упродовж перших п’яти місяців після вторгнення я безперервно волонтерила, спрямовуючи всю енергію назовні – на допомогу Україні та іншим, водночас нехтуючи власними потребами. Ця серія стала жестом повернення до себе, відновлення внутрішньої сили та присутності через самоспоглядання.
Малювання автопортретів у жовто-блакитній гамі перетворилося для мене на спосіб знову відчути себе живою. Реалістичність цих робіт також є наслідком імперської політики агресора, зокрема нав’язування академічного стилю як єдино прийнятного в пострадянській мистецькій освіті, яку я, зокрема, отримала.
У багатьох сенсах повномасштабне вторгнення стало початком більш свідомого й швидкого процесу деколонізації в Україні. Ця серія є декларацією ідентичності та водночас рефлексією над болісним і тривалим процесом набуття Україною власної суб’єктності у глобальному контексті. Багатьом, на жаль, знадобився цей травматичний досвід, щоб змінити фокус.
Я б воліла ніколи не говорити про жахи війни: ані в мистецьких роботах, ані в текстах чи публічних виступах, але не можу дозволити собі мовчати.
EN
“Ukraine Is Me” is a series of 15 self-portraits in the colors of the Ukrainian national flag, created during a period of temporary refuge in Ireland in the autumn of 2022. It reflects shifting psychological states shaped by the onset of Russia’s full-scale invasion of Ukraine.
During the first five months after the invasion, I volunteered continuously, directing all my energy outward — toward helping Ukraine and others — while neglecting my own needs. This series became a gesture of returning to myself, restoring inner strength and presence through self-observation.
Painting self-portraits in a yellow-and-blue palette became a way for me to feel alive again. The realism of these works is also a result of the aggressor’s imperial policy, particularly the imposition of academic realism as the only legitimate approach within post-Soviet art education — an education I, among others, received.
In many ways, the full-scale invasion marked the beginning of a more conscious and accelerated process of decolonization in Ukraine. This series serves as both a declaration of identity and a reflection on the painful and prolonged process of Ukraine asserting its subjectivity in a global context. Unfortunately, many needed this traumatic rupture to shift their perspective.
I wish I had never had to speak about the horrors of war — neither in my artworks, nor in texts or public statements — but I cannot allow myself to remain silent.
~A3 each
acrylic on paper, acrylic on canvas