Україна це Я

Painting, 2022

“Україна – це я” – серія з 15 автопортретів у кольорах національного прапора України, створена під час тимчасового прихистку в Ірландії восени 2022 року. Вона відображає змінні психологічні стани, сформовані початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Упродовж перших п’яти місяців після вторгнення я безперервно волонтерила, спрямовуючи всю енергію назовні – на допомогу Україні та іншим, водночас нехтуючи власними потребами. Ця серія стала жестом повернення до себе, відновлення внутрішньої сили та присутності через самоспоглядання. 

Малювання автопортретів у жовто-блакитній гамі перетворилося для мене на спосіб знову відчути себе живою. Реалістичність цих робіт також є наслідком імперської політики агресора, зокрема нав’язування академічного стилю як єдино прийнятного в пострадянській мистецькій освіті, яку я, зокрема, отримала.

У багатьох сенсах повномасштабне вторгнення стало початком більш свідомого й швидкого процесу деколонізації в Україні. Ця серія є декларацією ідентичності та водночас рефлексією над болісним і тривалим процесом набуття Україною власної суб’єктності у глобальному контексті. Багатьом, на жаль, знадобився цей травматичний досвід, щоб змінити фокус.

Я б воліла ніколи не говорити про жахи війни: ані в мистецьких роботах, ані в текстах чи публічних виступах, але не можу дозволити собі мовчати.

EN

​​“Ukraine Is Me” is a series of 15 self-portraits in the colors of the Ukrainian national flag, created during a period of temporary refuge in Ireland in the autumn of 2022. It reflects shifting psychological states shaped by the onset of Russia’s full-scale invasion of Ukraine.

During the first five months after the invasion, I volunteered continuously, directing all my energy outward — toward helping Ukraine and others — while neglecting my own needs. This series became a gesture of returning to myself, restoring inner strength and presence through self-observation.

Painting self-portraits in a yellow-and-blue palette became a way for me to feel alive again. The realism of these works is also a result of the aggressor’s imperial policy, particularly the imposition of academic realism as the only legitimate approach within post-Soviet art education — an education I, among others, received.

In many ways, the full-scale invasion marked the beginning of a more conscious and accelerated process of decolonization in Ukraine. This series serves as both a declaration of identity and a reflection on the painful and prolonged process of Ukraine asserting its subjectivity in a global context. Unfortunately, many needed this traumatic rupture to shift their perspective.

I wish I had never had to speak about the horrors of war — neither in my artworks, nor in texts or public statements — but I cannot allow myself to remain silent.

~A3 each

acrylic on paper, acrylic on canvas

Objects, 2023

glass, animal’s bones, living flowers, water

Fresh flowers, glass, and animal bones.  Objects within Flowers or Explosions show, 2023, Kyiv

У цій серії об’єктів я працюю з кістками тварин як матеріальними носіями смерті та пам’яті, поєднуючи їх із живими квітами, що проростають крізь них. Цей жест не є декоративним, він радше виявляє напругу між біологічним життям і залишком після нього, між органічним ростом і незворотністю розкладу. Кістка тут виступає як слід, як документ, як структура, що переживає тіло.

Вся серія «Квіти чи Вибухи» звертається до радикальної дихотомії життя і смерті, яка в умовах війни більше не є абстрактною, а набуває безпосередньої, фізичної близькості. Це стан розщепленої свідомості, в якому досвід повсякденності співіснує з досвідом загрози знищення. Війна формує специфічне поле (психологічне, інформаційне, афективне) в якому ми змушені функціонувати: жити, працювати, створювати, втрачати і водночас готуватися до власної смерті.

Квітка в цьому контексті перестає бути лише символом життя; вона стає його граничним проявом: короткотривалим, вразливим, майже надмірним у своїй інтенсивності. Поява перших пролісків, пшінки, рясту – навесні 2022 року мала для мене не стільки заспокійливий, скільки гранично загострений ефект: це було зіткнення з фактом, що життя триває попри системне руйнування.

Використання кісток у моїй практиці має тривалу історію. Ще у 2015 році я працювала з черепом дельфіна, знайденим на острові Тендра в Чорному морі, території біосферного заповідника, у роботі «Тимчасовість». У 2023 році випадково знайдена кістка неподалік дачі моїх батьків стала точкою відліку для цієї серії об’єктів. Для реалізації проєкту я також використовувала кістки з колекції Національного науково-природничого музею НАН України, піддаючи їх хімічному очищенню – процесу, що додатково підкреслює межу між природним і штучним втручанням.

EN

In this series of objects, I work with animal bones as material carriers of death and memory, combining them with living flowers that appear to grow through them. This gesture is not decorative; rather, it exposes the tension between biological life and what remains after it, between organic growth and the irreversibility of decay. The bone here functions as a trace, as a document, as a structure that outlives the body.

The series “Flowers or Explosions” as a whole engages with the radical dichotomy of life and death, which in the context of war is no longer abstract but acquires an immediate, physical proximity. It reflects a state of split consciousness, where the experience of everyday life coexists with the constant threat of destruction. War produces a specific field (psychological, informational, affective) within which we are forced to operate: to live, work, create, lose, and at the same time prepare for our own death.

In this context, the flower ceases to function merely as a symbol of life; it becomes its extreme manifestation: brief, vulnerable, almost excessive in its intensity. The emergence of snowdrops, lesser celandine, and corydalis in the spring of 2022 had for me not a calming, but a sharply heightened effect; it was an encounter with the fact that life persists despite systemic destruction.

The use of bones in my practice has a longer history. As early as 2015, I worked with a dolphin skull found on the island of Tendra in the Black Sea, a biosphere reserve, in the work Temporality. In 2023, a bone I found by chance near my parents’ summer house became the starting point for this series. For the realization of the project, I also used bones from the collection of the National Museum of Natural History of the National Academy of Sciences of Ukraine, subjecting them to chemical bleaching – a process that further emphasizes the boundary between the natural and artificial intervention.

Heterotopia, video, 18’16”, 2019-2021

Michel Foucault introduced the concept of “heterotopia” (fr. Hétérotopie) to be able to reflect the semantic diversity, i.e. to present all the meanings embedded in the understanding of a space. Thus, heterotopia can be both a real place and a place close to a utopia, parallel to a real space (for example, a prison), the fullness and content of which allows you to bring the real place closer to the virtual. Foucault suggested, to better understand the differences in heterotopia, to imagine an image of a mirror that is similar to utopia, “…because it is a place without a place. In the mirror, I see myself where I am not – in a non-existent space, which opens virtually behind the plane.

До Ріки

Video, 2023

             40’03”

ООН оголосила стан «водного банкрутства» — це означає, що водні ресурси Землі виснажені до такої міри, що вони ніколи не зможуть повернутися до свого попереднього стану. Каустика на поверхні води — ідеальне середовище для споглядання. Це мій власний метод зцілення болю. Вона нагадує павутину, Інтернет, міцелій чи різому. Це також метафора тимчасовості світу та змін, а також нашого світогляду, життєвих звичок та переконань. Відео починається зі слова «біль» і також стосується Каховської трагедії 2023 року, яка сталася через підрив російськими окупантами дамби водосховища, що спричинило повінь, яка затопили міста, спустошила сільськогосподарські угіддя та забруднила водопостачання. Цей акт, хоча й катастрофічний для цивільного населення, був продуманим маневром для дестабілізації інфраструктури України та позбавлення людей основних засобів виживання. З початку війни навмисне руйнування навколишнього середовища було центральною стратегією агресора.

EN

The UN has declared a state of “water bankruptcy” — meaning that Earth’s water resources have been depleted to such an extent that they will never be able to return to their previous state.

The caustic phenomenon on the water’s surface is an ideal environment for contemplation. It’s my own method to heal the pain. It resembles a web, the Internet, or mycelium or ​​rhizome. It is also a metaphor for the impermanence of the world and changes, as well as of our worldview, life habits, and beliefs. 

The video starts with the word ‘pain’ and also refers to the Kakhovka tragedy of 2023, which occurred due to the Russian occupiers undermining the dam of the reservoir, unleashing floods that submerged towns, devastated farmland, and polluted water supplies. This act, while catastrophic for civilians, was a calculated maneuver to destabilize Ukraine’s infrastructure and deny its people the basic means of survival. From the beginning of the war, deliberate environmental destruction has been an aggressor’s central strategy.