Objects, 2023

glass, animal’s bones, living flowers, water

У цій серії об’єктів я працюю з кістками тварин як матеріальними носіями смерті та пам’яті, поєднуючи їх із живими квітами, що проростають крізь них. Цей жест не є декоративним, він радше виявляє напругу між біологічним життям і залишком після нього, між органічним ростом і незворотністю розкладу. Кістка тут виступає як слід, як документ, як структура, що переживає тіло.

Вся серія «Квіти чи Вибухи» звертається до радикальної дихотомії життя і смерті, яка в умовах війни більше не є абстрактною, а набуває безпосередньої, фізичної близькості. Це стан розщепленої свідомості, в якому досвід повсякденності співіснує з досвідом загрози знищення. Війна формує специфічне поле (психологічне, інформаційне, афективне) в якому ми змушені функціонувати: жити, працювати, створювати, втрачати і водночас готуватися до власної смерті.

Квітка в цьому контексті перестає бути лише символом життя; вона стає його граничним проявом: короткотривалим, вразливим, майже надмірним у своїй інтенсивності. Поява перших пролісків, пшінки, рясту – навесні 2022 року мала для мене не стільки заспокійливий, скільки гранично загострений ефект: це було зіткнення з фактом, що життя триває попри системне руйнування.

Використання кісток у моїй практиці має тривалу історію. Ще у 2015 році я працювала з черепом дельфіна, знайденим на острові Тендра в Чорному морі, території біосферного заповідника, у роботі «Тимчасовість». У 2023 році випадково знайдена кістка неподалік дачі моїх батьків стала точкою відліку для цієї серії об’єктів. Для реалізації проєкту я також використовувала кістки з колекції Національного науково-природничого музею НАН України, піддаючи їх хімічному очищенню – процесу, що додатково підкреслює межу між природним і штучним втручанням.

EN

In this series of objects, I work with animal bones as material carriers of death and memory, combining them with living flowers that appear to grow through them. This gesture is not decorative; rather, it exposes the tension between biological life and what remains after it, between organic growth and the irreversibility of decay. The bone here functions as a trace, as a document, as a structure that outlives the body.

The series “Flowers or Explosions” as a whole engages with the radical dichotomy of life and death, which in the context of war is no longer abstract but acquires an immediate, physical proximity. It reflects a state of split consciousness, where the experience of everyday life coexists with the constant threat of destruction. War produces a specific field (psychological, informational, affective) within which we are forced to operate: to live, work, create, lose, and at the same time prepare for our own death.

In this context, the flower ceases to function merely as a symbol of life; it becomes its extreme manifestation: brief, vulnerable, almost excessive in its intensity. The emergence of snowdrops, lesser celandine, and corydalis in the spring of 2022 had for me not a calming, but a sharply heightened effect; it was an encounter with the fact that life persists despite systemic destruction.

The use of bones in my practice has a longer history. As early as 2015, I worked with a dolphin skull found on the island of Tendra in the Black Sea, a biosphere reserve, in the work Temporality. In 2023, a bone I found by chance near my parents’ summer house became the starting point for this series. For the realization of the project, I also used bones from the collection of the National Museum of Natural History of the National Academy of Sciences of Ukraine, subjecting them to chemical bleaching – a process that further emphasizes the boundary between the natural and artificial intervention.

 

---