
Безпредметний живопис — це «білий куб», реальність якого будується виключно на внутрішніх станах, виплеканих в аскезі від зовнішнього світу, політичного та соціального.
Поява анатомічних елементів у абстракції маркує руйнування «вежі зі слонової кістки» та усвідомлення митцем своєї соціальної ролі. Це жест, звернений до межі. Тілесність стає головним феноменом: що може бути більш інтимним і недоторканним за власне тіло? І водночас — що піддається більш грубому та безпосередньому зовнішньому впливу?
Поява впізнаваного знака в чистому кольорі — це пройдений рубіж. Це момент, коли колір поступається широті спектра образотворчих практик, а аскетичне капітулює перед соціальним.

























