Частина інтервʼю Irina Belan (у якої нещодавно вийшла друком власна книга!) зі мною для вересневого випуску французького арт-журналу Argument, 2024, присвяченого природі в мистецтві.
Краще пізно, ніж ніколи, опублікувати кілька чудових проникних питань Іри (вибач цей time gap!) саме про мою серію Квіти чи Вибухи, адже планую продовження. Хоча можливо, це не gap, а необхідна відстань і те, що я відчуваю саме зараз, кожної весни: квіти, що зʼявляються з землі так беззаперечно, наштовхують на роздуми…
І.Б.: 15 жовтня цього року виповнюється 100 років сюрреалізму. Я тебе вітаю як художницю з цим ювілеєм. Сюрреалізм з суто літературного феномену дуже швидко перетворився на мультикультурне явище. Очі у сюрреалізмі, наприклад у картинах Сальвадора Далі, або їх відсутність у картинах Рене Магрітта, відіграють важливу роль. Яку роль їм у своїх роботах відводиш ти? Означає чи ні їх присутність на твоїх полотнах, що ти звернулась саме до сюрреалістичних традицій?
А.К.: Дякую! Якщо звернутися до моїх робіт різних серій, ідея з очами виникла ще у 2019 році в моїй серії Relations with the Image. Там я використовувала очі-аплікації з тканини і бісеру, страз. Очі символізують внутрішнє бачення, передчуття невідворотності та інтуїції. У роботах із серії Flowers or Explosions я використовувала кристали Swarovski, щоб зробити написані олією очі ще виразнішими. Очі – це найважливіший орган для візуального митця, тому що все це стосується візуальної культури. “Camera Lucida. Reflections on Photography” Ролана Барта, “Techniques of the observer” Джонатана Крері, “Inside the White Cube” Брайана О’Доерті: є багато програмних книг про візуальну культуру XX століття, які торкаються питання ока, спостерігача і зображення. Символічне значення також стосується сучасного питання соціальних медіа та алгоритму, який вибирає, що нам показувати, а що ні. В серії Flowers or Explosions — це очі спостерігача подій, жахливих подій початку війни, свідками яких були всі українці. Мене наштовхнув на цю ідею символ з інтерфейсу соцмереж, що позначає «sensitive content», закресленого ока, коли реалії нашого життя почали приховувати налаштування алгоритмів, щоб не травмувати аудиторію. Але ми все одно все бачили, ми не могли не бачити. Після закінчення серії я почала про це думати, аналізувати, і більше схилятися до символізму, ніж до сюрреалізму, якщо говорити про мистецький напрямок. Cюрреалістичним є той світ, який нас оточує з 2014 (а тим більше – з 2022 року).І.Б.: Зараз сучасно говорити про сторітелінг, про створення наративу у живопису. Яку роль ти відводиш сторітелінгу у своїй творчості? Чому, мені здається, що перший раз у твоєму досвіді, в тебе з’явилися потужна лінгвістична складова?А.К.: Дякую, що помітила. Памʼятаю, що в своєму інтерв’ю цьому журналу Argument у 2022 році я сказала, що не знаю, яким тепер буде моє мистецтво після початку повномасштабного вторгнення, але точно воно має змінитись, бо змінилось все, і я сама. Я більше не можу бути в своїй бульбашці, я відчуваю себе частиною України, мого дому, культури, коханих людей. І коли все це намагаються знищити, я просто не можу ігнорувати це і мовчати, я хочу розповідати про це світові, попри біль і важкість такого наративу. Весною 2022 року, коли російський напад на нас був такий несподіваний і ситуація критична, треба було діяти швидко і відчувала, що не можу мовчати: я дала безліч усних і письмових інтерв’ю журналістам, телеканалам, платформам, блогерам і мистецтвознавцям про події, які відбувались буквально поруч. Мені здається, я навчилась розповідати історії з того часу. Мистецтво — навіть кращий спосіб, хоча і більш повільний, донести правду до світу, висловити свою позицію.І, дійсно, в серії Flowers or Explosions, кожна картина є особливою історією, бо створювалась буквально посеред війни, де все відчувалось дуже гостро, бо всі ми пильно слідкували буквально кожного дня за тим, що відбувається в Україні. Це відображається в назвах робіт, наприклад, Свідок Землі, Free the Leopards, Контрнаступ або Storm Shadow. Про кожну картину тепер можу розповідати окремо і довго, бо кожна робота — символ надії, опору і сили, бо такі події дійсно вражають, у саме серце. Тепер я дуже саркастично ставлюсь до ідеї “художник — це той, кому є що сказати”. Як сказав зі сцени вручення Оскару український режисер “20 днів у Маріуполі” Мстислав Чернов, “краще б цього фільму ніколи не було…”
І.Б.: Як виникла серія “Квіти та вибухи”? Чому ти вийшла за рамки класичної техніки і додала до них своїх робіт колажі? Як вони збагатили твою графіку?А.К.: Серія почалась весною 2022 року з невеличких робіт на папері формату А4, які я робила в Києві під обстрілами, коли в Києві ще не було Patriot, і коли кожна сирена могла означати кінець. Я багато волонтерила тоді і багато донатила військовим, госпіталям, друзям і знайомим, які їздили в гарячі точки і збирали на машини, обладнання, амуніцію: роздала майже всю поміч, що отримувала з-за кордону як з продажу робіт, так і з колаборацій і просто так від від людей, які знали мене як художника. Тому ці перші роботи відображали мій стан “на межі”. В якийсь момент в квітні я помітила, що весна дає своє: з землі зʼявляються перші квіти. Це був інсайт, дуже сильне відчуття, що життя продовжується. Я відчула, що люблю все що мене оточує: людей, землю, квіти. В травні я видихнула і придбала свої улюблені рожеві півонії, цілий букет у місцевої бабусі і була абсолютно щаслива лише від цього. Мабуть, це важко зрозуміти тим, хто не переживав близькість смерті протягом тривалого періоду і тотальну невизначеність, обмеження. В мене було велике полотно 150*150 см, і я використала його для картини Рожеві півонії, не роздумуючи, бо хотіла зловити момент, поки мої квіти так гарно пахнуть. Це була точка відліку серії: далі я розширила свій спектр матеріалів і підходів, а такий примітивний символ, як малюють діти, схожий одночасно на квітку і на вибух, перейшов з графіки і на великі полотна. Я обрала за основний рожевий колір – як символ опору болю і стражданням. Поряд з чорним. Як ствердження життя.Квіти чи вибухи – також данина дадаїзму в колажному сенсі: але це не класичні паперові колажі. Я буквально ліпила, як скульптуру, щось тактильне, ті роботи, використовуючи якомога більше фактур, що були під рукою: бабусині серветки, пастозну олію, пастель, тканинну аплікацію, стрази і бісер, і навіть вишивку, щоб відчути це на дотик. Це давало мені відчуття, що я ще жива.
І.Б.: Давай знову звернемося до Бретону. “Розум, якій занурюється у сюрреалізм, знову переживає з палаючим хвилюванням найкращу частину дитинства”. Яку частину твої дитячі спогади займають у твоєї творчості тобто наскільки ти сюрреаліст?А.К.: Цікаве питання. Воно для мене більше психологічне, ніж мистецькознавче. З початком війни, переживаючи так звану точку безумовного страху (що має коріння з дитинства), я ніби в якийсь момент впала у цей слабкий розгублений стан, мов дитина, що не має захисту. Потім гойдалки пішли у протилежний бік – у бік дитячого захвату, енергії життя і натхнення тим, що є тут і зараз і я можу творити далі. Це емоції, які можна відчути в роботах, тому вони такі безпосередні, не академічні, і навіть дикі (хоча також там є елементи, так би мовити, реалістичні). Мабуть, вони нагадують те відчуття тотальної свободи, з яким у мене асоціюється дитинство, особливо влітку.В роботах Flowers or Explosions багато всього з мого дитинства: і рожеві півонії, і серветки бабусі Жені у вигляді квітів, і символ квітки-вибуху, схожий на дитячі малюнки. Може, це моє прагнення повернутись у дитячу безтурботність, яку, схоже, ми всі втратили через війну.
Особлива подяка Francois Beauxis-Aussalet за вже другу публікацію, примірники та Олександр Горбатюк за підтримку, завжди (з цією серією і зі всіма іншими, за твої ідеї і сили!) 
В мене є англомовний примірник цього журналу з повним інтервʼю в подарунок тій/тому, хто захоче придбати роботу з цієї серії.
